ІНФОРМУЄ ДЕРЖСПОЖИВСЛУЖБА
ГЕНЕТИЧНО МОДИФІКОВАНІ СОРТИ РОСЛИН ТА ПОРЯДОК ЇХ ВИКОРИСТАННЯ В УКРАЇНІ
Генетично модифіковані (ГМ) рослини – рослини, генетичний матеріал яких (послідовність ДНК) був штучно змінений методами генної інженерії. Такі рослини також часто називають трансгенними, тобто мається на увазі, що фрагменти ДНК з певного організму були перенесені в геном рослини.
Методи створення генетично модифікованих організмів (ГМО) є різними, але для рослин найчастіше використовують метод Agrobacterium-опосередкованої трансформації. Агробактерії (Agrobacterium tumefaciens Smith & Townsend) – ґрунтові паличкоподібні бактерії, що уражують більше 1000 видів рослин і спричиняють утворення пухлин на коренях (так звані корончасті галли, хвороба відома під назвою бактеріальний рак коренів). Агробактерія «трансформує» клітину кореня рослини, тобто «вбудовує» свою плазміду (кільцеподібну молекулу ДНК) у ДНК рослини. Плазміда містить гени, що відповідають за синтез рослинних гормонів, а підвищений їх рівень власне і спричиняє появу пухлин на коренях.
Саме здатність агробактерій вбудовувати плазміду в ДНК рослини і є ключовим у створенні ГМ-рослин. У плазміди видаляють гени, що відповідають за синтез фітогормонів, та заміняють послідовностями з бажаною ознакою. Такими модифікованими плазмідами, які більше не спричиняють утворення пухлин і водночас містять нові гени, трансформують рослинні клітини. Потім з клітин відтворюють цілісний організм рослини, який вже є генетично модифікованим.
Послідовності, що вбудовують в плазміду, можуть бути різними. Наприклад, створено так званий «золотий рис», що містить попередник вітаміну А і може бути дуже цінним для країн, де існує дефіцит цього вітаміну. Деякі культури модифіковані таким чином, що є стійкими до дії гербіцидів (кукурудза, ріпак, цукровий буряк, тощо). В США вирощують картоплю, що не хворіє на фітофтороз. Методами генної інженерії створено петунії з помаранчевим забарвленням квіток.
Посівами та насадженнями ГМ-рослин зайнято 185,1 млн га у 26 країнах світу (станом на 2016 р.). Безперечно, лідером світового вирощування ГМ-культур є США. Наразі там комерційно вирощують десять культур: кабачок (з 1995 р.), соя (1995), кукурудза (1996), бавовна (1996), папайя (1997), ріпак (1999), люцерна (2006), цукровий буряк (2006), картопля (2016), яблуня (2017).
До п’ятірки країн-лідерів (станом на 2017 р.) входять також Бразилія, Аргентина, Канада та Індія. Іншими ГМ-культурами, які на сьогодні дозволені для комерційного використання в різних країнах, є баклажан, солодкий перець, гвоздика, петунія, троянда, тютюн, томати, пшениця, цукрова тростина, квасоля, цикорій, маш китайський, мітлиця, евкаліпт, льон, диня, слива, ріпа, рис, сафлор, тополя. При цьому, для частини з них зареєстровано 1-3 генетичні модифікації (наприклад, петунії, троянди), а для деяких – десятки і навіть сотні (наприклад, соя – 42, бавовна – 63, кукурудза – 231). За об’ємами найбільше в світі вирощують ГМ-сою, на другому місці знаходиться кукурудза, на третьому – бавовна.
Незважаючи на те, що закон «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» був прийнятий ще в 2007 році, Україна поки знаходиться лише на порозі впровадження ГМО. Жодного сорту до Державного реєстру ГМО поки не включено, тобто в Україні досі немає жодної офіційно зареєстрованої ГМ-рослини.
ГМО, в тому числі і ГМ-сорти рослин, повинні відповідати вимогам біологічної та генетичної безпеки. Біологічна безпека, згідно з законом, полягає у відсутності негативного впливу на людину (в тому числі і на майбутні покоління), сільськогосподарські рослини і тварини, а також на інші живі організми. Генетична безпека передбачає відсутність неприродного та неконтрольованого впливу на геном людини, сільськогосподарських тварин та рослин, інші біологічні об’єкти.
Згідно з законом, використання ГМ-рослин у «відкритій системі» (тобто при контакті з навколишнім середовищем, наприклад, при вирощуванні у відкритому ґрунті) можливе лише після державної реєстрації. До реєстрації вивільнення в навколишнє середовище ГМО можливе тільки з метою випробовувань і на основі спеціального дозволу.
Державну реєстрацію ГМО здійснюють центральні органи виконавчої влади. Реєстрація здійснюється строком на п’ять років на безоплатній основі, перереєстрація здійснюється у тому ж порядку, що і реєстрація. Термін розгляду документів не може перевищувати 120 днів з дня їх подачі. Підставою для державної реєстрації ГМ-сортів є експертиза, тарифи якої затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18 листопада 2009 р. № 1223 «Про затвердження розмірів тарифів на проведення експертизи, яка є підставою для державної реєстрації генетично модифікованих організмів сортів сільськогосподарських рослин у відкритій системі».
Суб’єкти господарювання, які вперше вводять в обіг продукцію, що містить ГМО або отримана з їх використанням, складають у довільній формі письмову декларацію, в якій в обов’язковому порядку зазначаються:
- відомості про суб’єкта господарювання;
- інформація, що така продукція містить ГМО або отримана з їх використанням;
- номер у Державному реєстрі ГМО.
Суб’єкти господарювання під час проведення всіх операцій з передачі продукції, що містить ГМО або отримана з їх використанням, забезпечують надання копії декларації суб’єктам, яким вони передають таку продукцію. Декларація або її копія повинна зберігатися протягом п’яти років з дня передачі продукції. Також такі суб’єкти зобов’язані зберігати документацію, яка дає змогу ідентифікувати суб’єкта господарювання, який передав їм відповідну продукцію, та суб’єкта, якому здійснили передачу вони. Транспортування та зберігання ГМО повинно передбачати здійснення комплексу заходів, що попереджують неконтрольоване його вивільнення у навколишнє природне середовище.
провідний інспектор відділу контролю в сфері насінництва та розсадництва управління фітосанітарної безпеки ГУ Держпродспоживслужби в Потавській області Нечитайло А. І.
Сортооновлення – запорука зростання врожайності сільськогосподарських культур
Врожайність сільськогосподарських культур залежить не тільки від рівня агротехніки на даному полі, а й від правильно підібраних сортів, їх ознак і властивостей.
Сорт - найдешевший засіб підвищення врожайності, поліпшення якості продукції, зниження її собівартості, а саме це і є головною метою вирощування кожної культури.
Сорт - це сукупністю споріднених рослин тієї чи іншої культури, створеної шляхом селекції. Йому притаманні певні спадкові морфологічні, біологічні, високі господарськоцінні ознаки та властивості. Проте потенційні можливості сорту можуть бути реалізовані лише за високої якості насіння - чистосортності, схожості, стійкості до ураження хворобами і шкідниками. Будь-який добре відселектований сорт стійко зберігає свої спадкові якості в ряді поколінь. Однак, у процесі розмноження з різних причин спостерігається зниження показників якості насіння, що призводить до погіршення сорту. Збереження сортових якостей можливе тільки при добре налагодженому насінництві.
Тому в насінництві вирішується два взаємопов’язані завдання. Перше з них - розмноження високоякісного сортового насіння нових, введених у виробництво сортів до розмірів, що забезпечують потребу господарств у ньому. Проте, в процесі масового розмноження і тривалого вирощування якість сортів погіршується. Тому друге завдання насінництва - збереження сортових і врожайних якостей насіння всіх рекомендованих до вирощування сортів.
Сортооновлення — це заміна сортового насіння в господарствах насінням цих самих сортів, але вищих генерацій.
Сортооновлення в товарних господарствах необхідно проводити базовим насінням (супереліта, еліта) або сертифікованим насінням першої генерації в певні строки, прийняті науково-дослідною установою в зоні її діяльності.
Урожайність сортів залежить від дії багатьох факторів, тому завданням насінництва є збереження генетичного потенціалу продуктивності, який сорт мав при виведенні.
В науковій літературі немає єдиної думки щодо значення генерацій. Одна група дослідників встановила, що за врожайністю між генераціями сортового насіння істотної різниці практично не спостерігається, інші вважають, що врожайність послідовно знижується від еліти до віддалених генерацій.
Вплив генерації на якість насіння вивчали в Миронівському інституті пшениці імені М. В. Ремесла. Наукові досліди проводились за схемою, яка дозволяла порівняння базового насіння з сертифікованим насінням низьких генерацій, вирощеним не в господарствах, а на полях інституту, тобто в ідентичних умовах.
Одержані данні показують, що посівні якості – маса 1000 насінин, енергія проростання і лабораторна схожість базового насіння і наступних генерацій були майже одинакові.
Значне зниження врожайності в порівнянні з базовим насінням починається вже з третьої генерації – на 2,6 ц/га, 4-ої – на 3,4 ц/га, 6-ої – на 4,4 ц/га.
При посіві насінням 3-ої і наступних генерацій зменшувались кількість продуктивних стебел на одиницю площі, число і маса зерен в колосі, що призводило до зниження маси зерна з 1м2 і з га.
Тому, на нашу думку для вчасного проведення сортооновлення суб’єкту господарювання необхідно дотримуватися певних правил:
посів проводити насінням не нижче 2-ї генерації;
сортооновлення проводити насінням категорії базове (супереліта, еліта), або сертифіковане, але не нижче 1-ї генерації;
дотримуватись технології вирощування сільськогосподарських культур, особливо на насінницьких ділянках, з метою збереження сортових та посівних якостей насіння.
Зерновиробництво для нашої держави є найбільш пріоритетною та стратегічно важливою галуззю агропромислового комплексу, а тому без підвищення ефективності системи насінництва неможливий подальший його ефективний розвиток.
Європейський та світовий досвід свідчить про те, що своєчасна сортозаміна і сортооновлення є надійним резервом збільшення виробництва сільськогосподарської продукції. Отже, суб’єктам господарювання необхідно постійно здійснювати впровадження у виробництво високоякісного насіння нових перспективних сортів і високих генерацій, що в свою чергу повинно сприяти підвищенню ефективності виробництва зерна та має істотно вплинути на рівень конкурентоспроможності вітчизняного товарного зерна на міжнародному зерновому ринку.
провідний інспектор відділу контролю в сфері насінництва та розсадництва управління фітосанітарної безпеки ГУ Держпродспоживслужби в Потавській області Нечитайло А. І.
