12 червня – Всесвітній день боротьби з дитячою працею
Роз’яснення надає Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці
Всесвітній день боротьби з дитячою працею був встановлений рішенням Міжнародної організації праці (МОП). Ідея внести в календар нову дату з’явилася в 1997 році після проведення заходів, присвячених боротьбі з найгіршими формами дитячої праці.
Закликаючи світ до здійснення ефективних заходів щодо викорінення примусової, шкідливої та небезпечної праці, а також експлуатації дітей, Міжнародна організація праці ухвалила Конвенцію від 17.06.1999 № 182 «Про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці», ратифікованою Законом України від 05.10.2000 2022-III.
День боротьби з дитячою працею переважно спрямований на пробудження свідомості дорослого населення, яке і є головним експлуататором дітей — особливо в країнах третього світу.
Неповнолітні особи – це особи, що не досягли вісімнадцяти років. У трудових правовідносинах вони прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток і деяких інших умов праці користуються пільгами, установленими законодавством України (стаття 187 КЗпП України).
У той же час, статтею 32 Цивільного кодексу України встановлено, що неповнолітніми вважаються особи віком від 14 до 18 років.
Відповідно до вимог статті 188 КЗпП України не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років.
За згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти років.
Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу здобувачів освіти закладів загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої чи вищої освіти, які здобувають у будь-якій формі початкову, базову середню чи профільну середню освіту для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює.
При прийнятті на роботу неповнолітньої особи до особової справи працівника слід долучити:
1) копію свідоцтва про народження (замість паспорта), якщо особі від 14 до 16 років;
2) згоду одного з батьків або особи, що його замінює – якщо особі від 14 до 16 років;
3) документ, який підтверджує, що особа буде виконувати роботу у вільний від навчання час – якщо особі від 14 до 15 років;
4) неповнолітніх працівників повинні приймати на роботу лише після попереднього медичного огляду;
5) трудовий договір, який обов’язково укладається в письмовій формі;
6) обов’язковий облік неповнолітніх працівників, в якому зазначається дата їх народження.
Робочий час і час відпочинку.
Згідно статті 51 КЗпП України для неповнолітніх працівників встановлено скорочену тривалість робочого часу, а саме:
- для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень,
- для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) - 24 години на тиждень.
Для учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, тривалість робочого часу не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, переліченої вище для осіб відповідного віку.
Оплата праці працівників молодше вісімнадцяти років при скороченій тривалості щоденної роботи.
Відповідно до вимог статті 194 КЗпП України заробітна плата працівникам молодше вісімнадцяти років при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи.
Праця працівників молодше вісімнадцяти років, допущених до відрядних робіт, оплачується за відрядними розцінками, встановленими для дорослих працівників, з доплатою за тарифною ставкою за час, на який тривалість їх щоденної роботи скорочується порівняно з тривалістю щоденної роботи дорослих працівників.
Оплата праці здобувачів освіти закладів загальної середньої або професійної (професійно-технічної) освіти, які працюють у вільний від навчання час, провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Підприємства можуть встановлювати здобувачам освіти доплати до заробітної плати.
Відпустки.
Тривалість щорічної основної відпустки становить 31 календарний день. Щорічна основна відпустка повної тривалості надається неповнолітньому працівникові за його бажанням у зручний для нього час. Неповнолітньому працівникові може надаватися щорічна відпустка повної тривалості в перший рік його роботи на підприємстві, навіть якщо він ще не відпрацював шість безперервних місяців на цьому підприємстві. Для цього неповнолітньому працівникові потрібно лише подати заяву.
Заборонено:
– залучати неповнолітніх працівників до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні (статті 55, 63 та 192 КЗпП України, стаття 11 Закону України «Про охорону праці»);
– застосовувати працю неповнолітніх осіб на важких роботах та на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах (стаття 190 КЗпП України та стаття 11 Закону України «Про охорону праці»);
– залучати неповнолітніх осіб до підіймання та переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми (стаття 190 КЗпП України та стаття 11 Закону України «Про охорону праці»).
Припинення трудових відносин.
Розірвання трудового договору з неповнолітнім, зокрема й строкового, можливе на підставі вимоги батьків, усиновителів, піклувальників неповнолітнього, а також державних органів та службових осіб, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю. Причиною вимоги про розірвання трудового договору з неповнолітнім може бути те, що дальше виконання трудових обов’язків неповнолітнім загрожує його здоров’ю або порушує його законні інтереси (стаття 199 КЗпП України).
Згідно вимог статті 198 КЗпП України розірвати трудовий договір з неповнолітнім працівником з ініціативи роботодавця можна тільки за згодою районної (міської) служби у справах дітей, при цьому звільняти неповнолітніх працівників можна лише у виняткових випадках, при цьому не допускається звільнення без працевлаштування з підстав, зазначених пунктами 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП України.
