Микола Гоголь
Микола Гоголь
Микола Гоголь (1809 – 1852) – за походженням український письменник, драматург та прозаїк, який писав свої твори російською мовою.
Цікаві факти з біографії
Микола Васильович Гоголь народився 20 березня (1 квітня) 1809 року в селі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії в родині дрібного поміщика, який захоплювався домашнім театром і писав п'єси українською мовою. Незабаром після народження сина батьки перевезли його до села Василівки того ж повіту, де знаходився їхній маєток. Згідно з сімейними переказами, батько майбутнього письменника походив зі старовинного українського козацького роду – був нащадком відомого козака Остапа Гоголя – гетьмана Правобережної України кінця XVII століття. Він помер, коли Миколі виповнилося 15 років.
Вихованням хлопця здебільшого займалася бабуся – Тетяна Семенівна, яка змалку заклала йому любов до рідного слова і пісні. Під її впливом юний Гоголь захопився збиранням українських народних пісень, прислів'їв та приказок, лексичного матеріалу для створення українсько-російського словника. Пізніше він так писав про українську пісню: «Якби наш край не мав такої скарбниці пісень, я б ніколи не зрозумів історії його, тому що не збагнув би минулого…»; «Моя радість, життя моє! Як я вас люблю! Що всі холодні літописи, в яких я тепер риюся, перед цими дзвінкими, живими літописами! Як мені допомагають в історії пісні!..»; «Це народна історія, жива, яскрава, барвиста, правдива, що розкриває все життя народу».
У 1818 – 1819 роках Микола Гоголь навчався в Полтавському повітовому училищі, а з 1821 по 1828 рік – у Ніжинській гімназії вищих наук. Перевага у цьому навчальному закладі надавалася гуманітарній освіті, тому багато гімназистів виявляли інтерес до літератури та театру. Серед них був і Гоголь – він блискуче грав на сцені гімназичного театру, писав свої перші літературні твори, і деякі з них публікував у рукописних журналах та альманахах. Саме тоді він почав мріяти про серйозну літературну діяльність. Щоб ця мрія здійснилася, Гоголь у 1828 році їде до Петербурга, але там відчуває серйозну нестачу коштів на життя і влаштовується на службу – чиновником Департаменту уділів. У 1830 році він зав'язує літературні знайомства, зближується з В. А. Жуковським та О. С. Пушкіним, взаємини з яким переростають у дружні. Це впливає на подальшу літературну долю молодого письменника.
Наприкінці 1833 року Микола Гоголь клопочеться про місце професора загальної історії в Київському університеті святого Володимира, але – не склалось. Замість загальної історії Гоголю запропонували у Києві посаду професора історії Росії. Він відмовився від цієї пропозиції, посилаючись на брак інтересу та досвіду. 24 липня 1834 року його зарахували ад’юнктом (помічником професора) кафедри історії імператорського Санкт-Петербурзького університету, де він пропрацював майже півтора року. 31 грудня 1835 року Гоголь остаточно відмовився від педагогічної діяльності, зосередившись на літературній творчості.
У 1835 році письменник починає працювати над романом «Мертві душі». У 1836 році відбуваються перші постановки комедії «Ревізор» у петербурзькому Олександрійському та московському Малому театрах, а їх автор на тривалий час їде за кордон. Він відвідав Німеччину, Францію, Швейцарію. Найдовше, близько 4-х років, прожив в Італії, де закінчив першу частину роману «Мертві душі». Повернувся до Москви у 1839 році. Починаючи з 1840 року у письменника з’являються симптоми важкої нервової хвороби. З 1842 року, після публікації у 1839 році першого тому «Мертвих душ», він береться за роботу над другим.
У липні 1845 року, перебуваючи у стані тяжкої душевної кризи, Гоголь спалив майже закінчений рукопис другого тому «Мертвих душ». У квітні 1848 здійснив паломництво у Святу Землю (Єрусалим), а повернувшись у Москву, мученицьки знову працює над новою редакцією другої частини роману. 12 (24) лютого 1852 року внаслідок нової душевної кризи письменник кидає у вогонь і цей варіант рукопису «Мертвих душ». (П'ять розділів, що збереглися в неповному вигляді, були надруковані вже посмертно). 21 лютого (4 березня) Микола Гоголь помер від повного фізичного і духовного виснаження. Письменника поховали у Москві на цвинтарі Данилова монастиря. У 1931 році його останки були перенесені на Новодівиче кладовище.
Літературна творчість та творча спадщина
Микола Гоголь написав близько 30 творів. Робота над багатьма з них не припинялася навіть після того, як їх було надруковано. Першою публікацією Гоголя стала романтична поема «Ганц Кюхельгартен», видана під псевдонімом В. Алов у 1828 році. Цей твір, написаний ще в Ніжині, літературна критика сприйняла холодно. Розчарований Гоголь викупив весь тираж, що залишився у продажу, і знищив його. У 1831 – 1832 роках побачили світ два томи збірки «українських» повістей «Вечори на хуторі поблизу Диканьки». Вони з захопленням були прийняті літераторами, критиками та читачами.
1832 – 1833 роки стали переломним етапом у житті письменника. Це був час наполегливих пошуків нових тем і образів. 1835 року було видано дві збірки: «Миргород» та «Арабески», які принесли Гоголю ще більше визнання. До збірки «Миргород» увійшли повісті «Старосвітські поміщики», «Тарас Бульба», «Вій» та «Повість про те, як посварилися Іван Іванович із Іваном Никифоровичем». Збірка «Арабески» містила твори письменника петербурзької тематики: «Невський проспект», «Портрет», «Записки божевільного», написані письменником до 1831 року. До циклу «Петербурзькі повісті» відносяться також твори, що з'явилися пізніше: «Ніс» (1836), «Коляска» (1836), «Шинель» (1842).
19 квітня 1836 року в Олександрійському театрі у Петербурзі відбулася прем'єра комедії «Ревізор», сюжет якої М. Гоголю підказав О. Пушкін (в основі сюжету покладені реальні події). Роком написання п’єси вважається 1835, проте остаточні виправлення у свій твір письменник вніс у 1842 році. Сам Гоголь так відгукувався про свою роботу: «У «Ревізорі» я наважився зібрати в одну купу все погане в Росії, яке я тоді знав, усі несправедливості, які робляться в тих місцях і в тих випадках, де найбільше потрібно від людини справедливості, і за одним разом посміятися з усього».
М. Гоголь планував написати ґрунтовну працю з історії України й вивчав історичні документи стосовно Запорізької Січі, козацьких повстань проти польських магнатів, а також український фольклор: народні пісні, думи, перекази, легенди. Вони стали основою для створення національного колориту повісті «Тарас Бульба» і характерів її героїв. Образ Андрія схожий з образами Сави Чалого і відступника Тетеренка з однойменних пісень, а серед історичних джерел можна назвати «Опис України» під редакцією Боплана, «Історію про козаків запорізьких» Мишецького, літописи Самовидця, Г. Граб’янки і Величка. Відомо також, що письменник за допомогою газет звертався до читачів з проханням передати йому не опубліковані відомості про історію України, рукописи з особистих архівів та спогади.
Ідея «Тараса Бульби» з'явилася в Гоголя приблизно в 1830-х роках. Праця над текстом твору тривала майже 10 років, він переписувався 8 разів. Перша редакція повісті була опублікована у 1835 році. Друга редакція – 1842 року,вона була значно довшою за першу. Вона мала три нових розділи і більше сюжетних деталей. Відрізняється і фінал – у другій версії повісті Тараса спалюють, у першій – беруть у полон. Остаточної авторської правки твір так і не дочекався. Одним із перших на «Тараса Бульбу» відгукнувся відомий літературний критик В. Бєлінський. Він захоплено писав: «І який пензель широкий, розгонистий, різкий, швидкий! Які барви яскраві та сліпучі!.. І яка поезія енергійна, могутня, як ця Запорізька Січ, то гніздо, звідки вилітають усі ті горді та міцні, як леви, звідки розливається воля та козацтво на всю Україну!»
Над головним твором свого життя – поемою-романом «Мертві душі», Микола Васильович Гоголь працював упродовж сімнадцяти років, з жовтня 1835 до лютого 1852 року. Цікавий та неординарний сюжет був підказаний йому О. С. Пушкіним. У 1842 році, після виходу в світ першого тому роману, письменник взявся за написання другого тому. Усі останні десять років життя Микола Гоголь працював тільки над цим твором, тільки ним і жив, тільки у ньому бачив найвище своє покликання і великий обов'язок перед Пушкіним, але за кілька днів до смерті, перебуваючи у великому розпачі, кинув у вогонь, мабуть, готову до друку нову редакцію другого тому «Мертвих душ». У неповному вигляді збереглося лише п'ять розділів, що належать до різних чорнових редакцій (вони були опубліковані у 1855 році).
Незадовго до смерті Гоголь сказав: «Знаю, що моє ім'я після мене буде щасливішим за мене…» І він мав рацію. Близько двохсот років минуло від дня смерті геніального письменника, але його твори й сьогодні посідають почесне місце серед шедеврів світової класики й перекладені десятками мов світу.
Слід враховувати, що перша половина ХІХ століття – це час активного створення української літератури російською мовою. Так писали свої твори не лише Микола Гоголь, а й Григорій Квітка-Основ'яненко, Петро Гулак-Артемовський, Іван Котляревський, Євген Гребінка, Тарас Шевченко (прозу та щоденники). Микола Гоголь є першорядним митцем художнього слова світового рівня – тож не дивно, що російська література цілком і повністю вважає його лише «своїм».
Володимир Дорошенко, видатний бібліограф, знавець української історії, літературознавець, перекладач, літературний критик, громадсько-політичний діяч наголошував: «Хоча Гоголь був українцем, у час, коли Україна була частиною російської імперії, а російську мову було прийнято як мову «освіченого» літературного спілкування, він мусив писати російською, щоб мати успіх у літературі». Такої ж думки був і Мирослав Попович – український філософ, академік НАН України, спеціаліст в області культурології, логіки і методології науки: «Гоголь, безумовно, належить і до спадщини української, і до спадщини російської». А наш сучасник, відомий поет і видавець Іван Малкович стверджує: «Гоголь для мене – це видатний український письменник, який писав російською мовою і став класиком російської літератури».
Робоча група Міносвіти з оновлення змісту навчальних програм для загальноосвітньої школи рекомендувала перенести вивчення творчості Миколи Гоголя з програми «Зарубіжна література» до навчальної програми «Українська література». Відтепер повість «Тарас Бульба» введена у програму з української літератури для 9 класу середньої школи.
Вшанування пам’яті
Ім'ям Миколи Гоголя названо вулиці, навчальні заклади і бібліотеки у багатьох містах України, Росії та інших країн. На честь Гоголя названий кратер на планеті Меркурій, випущено кілька марок та пам'ятних монет. Понад 15 пам'ятників письменнику споруджено в різних містах світу. Йому присвячено кілька документальних та ігрових фільмів, а також «ГогольFest» – український мистецький фестиваль і «Вуса Гоголя» – український літературний подкаст. На Полтавщині створено національний музей-заповідник Миколи Гоголя – що є частиною туристично-рекреаційного кластеру «Гоголівські місця на Полтавщині» і Всеукраїнського туристичного маршруту «Гоголівські місця на Україні». У 1929 році був заснований Великосорочинський літературно-меморіальний музей Миколи Васильовича Гоголя.
